Український Екологічний Портал Екологічний Портал
Підрив росіянами Каховської ГЕС показав, наскільки вразливою є уся система навколо Каховського водосховища. Збитки і наслідки шалені. Їх важко з чимось порівняти. Але і великі природоруйнівні проєкти теє не цукор. Як, наприклад, реалізований. на щастя, лише частково, проєкт каналу Дунай-Дніпро. Або лише мозаїчно поки що реалізований і через війну поки що заморожений проєкт Е40 — міжнародного водного шляху Гданськ-Херсон.
Про вразливість регіону свідчать розрахунки гідрологів. Михайло Хорєв із колегами Оксаною Гуляєвою та Віктором Карамушкою провели детальний аналіз потреб води порівняно з водозабезпеченістю за умови відсутності Каховського водосховища.
У результаті дослідники отримали графік — так званий сумарний гідрограф, який показує дефіцит води для потреб споживачів у цьому регіоні практично за усіх можливих сценаріїв водності Дніпра й обсягів витрат води. Не перетинаються лише лінії — мінімальне водоспоживання та водність 50 % забезпеченості. Тим, хто вміє читати такі графіки, картинка скаже навіть більше. Я попросив пана Михайла допомогти нефахівцям прочитати графік, на що він відповів так: «Паводок 1 % забезпеченості — це паводок, який буває один раз на 100 років».
З іншого графіка видно, що за всіх сценаріїв треба забезпечити водою власне сам Дніпро у нижній течії. На графіку це підписано як «екологічні витрати». Тобто, це той обсяг води, який треба пропустити вниз Дніпром, щоб, грубо кажучи, річка не висохла. Ну або не зміліла до катастрофічного рівня. Цей показник становить 500 кубометрів за секунду і зафіксований у нормативних документах.
«За даними державної статистичної звітності 2ТП-водгосп, у 2013 р. з Каховського водосховища та пониззя р. Дніпро для водопостачання населення й галузей економіки забрано 3831,22 млн м³ води, а саме: біля 3774,63 млн м³, або 98,5 % — з поверхневих джерел (з них 3720,68 млн м³, або 98,6 % з Каховського водосховища та 62,14 млн м³ або 1,4 % — з р. Дніпро) і 56,6 млн м³ або 1,5 % — з підземних джерел. Використання свіжої води становить в цілому 1034,74 млн м³, з них із Каховського водосховища — 986,45 млн м³, або 95,4 %, а з р. Дніпро — 48,29 млн м³ або 4,6 %. До цього виробничі потреби задовольняються 913,71 млн м³ води, або 87,7 % від загального споживання, господарсько-питні — 70,53 млн м³, або 7,5 %, на зрошення потрібно 46,346 млн м³, або 4,5 %, на сільськогосподарське водопостачання та ставково-рибне господарство — 3,6 млн м³, або 0,3 %. Найбільшими споживачами води в регіоні є промисловість — 86,4 % загального об’єму використаної свіжої води, потім комунальне — 7,1 % і сільське — 6,5 % господарства».
Це цитата з документа «Будівництво Каховської ГЕС-2. Виконання проєктних робіт. Розробка розділу «Оцінка впливу на навколишнє середовище». Техніко-економічне обґрунтування. Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС). Заключний звіт. 1606-69-т7. 2015». Документ підготувало Публічне акціонерне товариство «Укргідроенерго».
Хоча інші джерела дають більші цифри. Так, відповідно до того ж ТП2 (водгосп), тільки у Херсонській області на сільське господарство було витрачено майже півтора (1,434) млн кубометрів води. Це без урахування Криму (ще 1,2–1,4 млрд м³ на рік) і Запорізької області.
Тут варто відповісти на три питання: наскільки важливе зрошення, чи справді для нього потрібні такі обсяги води та як перекрити її витрати в конкретний період.
Тобто забір води в певні дні перевищує її природну наявність. І це вимагає мати певний резервуар. Щоправда, не такий великий, як Каховське водосховище.
На зустрічі з активістами мережі АНТС Наталія Куссуль — професорка, докторка технічних наук, завідувачка кафедри математичного моделювання та аналізу даних Науково-навчального інституту НТУУ «КПІ імені Ігоря Сікорського» — зазначила, що наслідки зрошення видно навіть із космосу.
Про втрати для сільського господарства через знищення росіянами Каховського водосховища свідчать і такі цифри: до повномасштабного вторгнення росії на територію України на площах зі штучним зрошенням було зібрано тільки зернових та олійних культур на 1,5 млрд доларів.
Цікаві дані наводить колектив авторів (Морозова О.С. та інші) у журналі «Бізнес-навігатор» за 2019 рік: «Сьогодні площа зрошуваних земель в Україні сягає 2,2 млн га (включно з АР Крим), або 6,6 % усіх сільськогосподарських угідь. Ці ґрунти є національним багатством держави, його гарантованим страховим фондом на випадок несприятливих погодних умов. Зараз більшість загальнодержавних меліоративних фондів (магістральні та міжгосподарські канали, трубопроводи, насосні станції, гідротехнічні споруди тощо), що перебувають у справному стані, можуть подавати воду для поливу сільськогосподарських культур на площі понад 2 млн га. Проте їхні технічні можливості дають змогу поливати лише 943 тис. га зрошуваних земель (43 % наявних). Фактично ж поливається в останні роки у середньому близько 650–700 тис. га. Таким чином, майже 1 млн га сільгоспземель не використовуються як зрошувані, хоча до таких належать».
Чому ж половина площ не використовується? Ризикну припустити, що одна з причин — катастрофічний стан цих самих меліоративних фондів і величезні втрати води у них. У 2002–2003 роках мені довелося побувати на Північнокримському каналі. Вже тоді його дно нагадувало решето: облицювальні плити були пошкоджені або й взагалі відсутні у деяких місцях. Внаслідок цього узбіччя каналу перетворилися на зелені джунглі з багатим біорізноманіттям. У такому ж стані — чимало й інших каналів навколо Каховського водосховища.
За офіційними даними, більше ніж третина води, поданої у зрошувальні системи, втрачається через низький технічний рівень і зношеність гідротехнічних споруд (Водна стратегія України на період до 2025 року (наукові основи), 2015, Інститут водних проблем і меліорації).
Тож на скільки треба поділити ті мільйони кубометрів, які подавалися на зрошення, щоб отримати реальну цифру потреб після ремонту і реконструкції систем зрошення? Того ремонту, про який чомусь ніхто не згадує під час обговорення теми відновлення водосховища.
Ось коментар до графіків директора Інституту гідробіології НАНУ Сергія Афанасьєва: «Наші розрахунки показують майже те саме, але з ще більшим дефіцитом, оскільки ми враховуємо, що мінімальний попуск 500 кубів для «відштовхування» солоного клину від Херсону вже недостатній. Щоб гарантувати прісну воду не залежно від нагону на рівні Херсонської гідробіостанції нашого інституту, необхідно щонайменше 600».
Еколог і активіст Національного екоцентру Віктор Мельничук Victor Melnychuk цікавиться можливістю покриття дефіциту води з альтернативних ресурсів: «Наприклад, ми в експедиції у 2008 році на Херсонщині бачили занедбані й покинуті артезіанські свердловини. Причому фонтануючі (та територія зараз окупована). У тому місці, на березі Каркінітської затоки, було явно не пару кубів на добу, а пару кубів за секунду. І фонтан метрів зо два. Свердловина була не затампонована».
Але той же Сергій Афанасьєв Sergiy Afanasyev висловлює сумніви у можливості розв’язати так проблему водопостачання: «Зазвичай дебет артезіанської свердловини не перевищує пари кубів за добу, а треба мінімум ще 100 за секунду. Можна порахувати, скільки свердловин потрібно. Це я про свердловини на півдні. У нас може бути й два куби за годину».
«Цікаві й досить показові графіки, але до оцінки рівнів водоспоживання треба підійти ретельніше. Річ у тім, що за період з 1989 по 2021 роки, для якого ці графіки побудовані, водоспоживання суттєво змінювалось. Максимальні забори води на зрошення припадають на кінець 1980-х — початок 1990-х, коли площа зрошення досягла свого максимуму — 2,6 млн га. Пізніше вона скоротилася майже вдвічі, відповідно зменшилися й обсяги водозаборів. Крім того, після припинення подачі води в Крим забір води з Каховського водосховища зменшився приблизно на 1,2 куб. км. Тому, на мій погляд, коректніше було б порівнювати величини стоку Дніпра з обсягами водоспоживання, які спостерігалися у передвоєнний період. Звичайно, подачу води в Крим після його звільнення треба передбачати, а от чи варто відновлювати обсяги зрошення радянського періоду — питання дискусійне», — вважає завідувач відділу екологічної гідрології та технічної гідробіології Інституту гідробіології НАН України Сергій Дубняк Сергій Дубняк.
«Автор» першого органічного молока на полицях українських супермаркетів (2011-й), лектор курсу Organic Business Києво-Могилянської бізнес-школи (з 2016-го) та експерт Мережі захисту національних інтересів АНТС Роман Макухін до зрошувального землеробства ставиться критично: «Я працював в агросекторі на Херсонщині від 2008-го і маю категоричне несприйняття землеробства під зрошенням у більшості локацій регіону. Ми мали 50 тисяч гектарів в обробітку. Було очевидним, що лише 20–30 % земель були придатні для землеробства. Все інше було потрібно переводити в ліси та степи, зокрема задля більш ефективного агровиробництва на решті територій».
Так само критично підприємець ставиться до наукових рекомендацій вітчизняних вчених.
Варто нагадати, що ділянка водного шляху від Каховської ГЕС до Херсона є частиною так званого міжнародного водного шляху Е40 (Гданськ-Херсон) як частина цього маршруту. Дослідження експертів проєкту «Збережемо Полісся» ще до повномасштабного вторгнення також показало величезну цінність біорізноманіття в цій частині маршруту Е40 та підкреслило, що у разі реалізації Е40 це біорізноманіття може постраждати.
Звичайно, вплив підриву греблі на порядок або й на два негативніший за потенційні наслідки будівництва Е40, але аналіз ситуації після диверсії росіян допомагає зрозуміти краще потенційні ризики Е40 також.
Олег Листопад
