Бий, тягни, грай, підривай

«Перевір особисто» — головне правило Музею науки

Хочеш побачити свій голос? Заграти мелодію блискавок? Стрільнути зі здоровенної гармати? Зазирнути собі під шкіру? Якщо відповідь «так» — приходь на ВДНГ, у Музей науки, тут можна отримати просто неймовірні відчуття, пізнати світ усіма органами чуттів. І – зрозуміти, чому усе влаштоване саме так і працює якраз от таким способом.

Шестикласник Сергій Гунько, стоячи перед скляною вітриною, натискає червону кнопку. Звільнена від гальма п’ятикілограмова куля для боулінгу летить з-поза вітрини просто у скло, у Сашка. Баммммммм!!!!! Хлопець, як і його товариші, що перед купчилися навколо, розлітаються від вітрини наче горобці. Але – скло залишається цілим. «Круто, ку-у-у-у-ул, ху-у—у-х», — діляться враженнями школярі. Співробітниця Музею науки Наталя підсміюється: «Я ж казала, що скло загартоване». Поруч на стіні – інфографіка з поясненням різниці між звичайним та загартованим склом. Є й розгадка про матеріал, з якого виготовляють кіношне «скло», через яке так лихо пробиваються-пролітають кіношні супермени. Виявляється, речовину для виплавки кіноскла можна знайти на кожній кухні. Це… А от і не скажу, краще прийдіть самі у музей.

Ну хоча би для того, щоб покататися на велосипеді з квадратними колесами. Кажете, такий нізащо не поїде? Ну, так, звичайною дорогою не поїде. Але якщо провести правильні математичні розрахунки і виготовити для особливих коліс особливу дорогу, то ще й як поїде. Он наш знайомий Сергійко вже влаштовує перегони з однокласницею.

Власне розрахунки, які зробили можливими ці перегони, Сергія поки що не зацікавили. «Але ще прийде час, — запевняє директор Малої академії наук Оксен Лісовий, — музей і його експонати, його звуки і кольори – це лише початок. Початок знайомства і зацікавленості наукою. Якісь закони і закономірності гості музею розуміють просто тут, а деякі захочуть пізнати згодом».

Відчуй себе Богом

А ми поки що залишимо Сергія та разом з восьмикласницею Оксаною, яка так і не захотіла назвати своє прізвище, рушимо до ящика з піском. Але ця пісочниця – вже не для дошкільнят. Пісок особливий, як і освітлення над ящиком. Вдягаємо з Оксаною гумові рукавички і ліпимо спочатку гірську країну, потім – пустельне плато, далі – тропічний острів. Богу для створення Землі знадобилося чотири дні, нам на її модель – десять хвилин. Відчуття від можливості рухати гірські хребти і розверзати моря-океани навіть у ящику розміром чотири на два метри — дивовижні.

Інтерпретатор Олексій включає програму, яка показує, що станеться з нашим островом, коли середньорічна температура на Землі підніметься на півтора градуси. І запуститься той самий катастрофічний сценарій глобального потепління, при якому розтануть практично усі льодовики планети. На наших очах наш острів потихеньку зануруюється під воду, залишаючи нам для життя лише позбавлену рослинності голу скелясту верхівку. Ого-го. Вражає. Так і хочеться просто зараз вибігти на вулицю і помчати до Верховної Ради з вимогами ухвалити негайно усі-усі правильні і хороші екологічні закони.

Від пісочниці переходимо до стола з розміщеними на шарнірах банками-циліндрами, що зроблені за принципом пісочного годинника. У одних – сипучі речовини, інших – рідини. Перевертаючи банки можна порівняти швидкості, з якими сиплеться або переливається вміст. Ось дві на перший погляд однакові прозорі рідини. Одна перетікає доволі швидко, а друга цідиться ледь-ледь. Неважко здогадатися, де вода, а де — силіконова олія. Якщо знати, що густина останньої у 30 тисяч разів більша, ніж у води. Це дає можливість використовувати таку олію як амортизатор, змазку (наприклад, для фурнітури металопластикових вікон) і навіть як компонент косметики.

Від спостережень за повільним бульканням та швидким шурхотінням відволікають фотоспалахи, що відбиваються від сусіднього дзеркального коридору. Відвідувачам, а особливо – відвідувачкам дуже подобається фотографуватися поміж своїх множинних відображень. На стіні напис-запрошення: «Вхід до Оптики». Пірнаємо за чорні цупкі завіси і… раптом опиняємося у темряві. Тільки навколо дослідницьких столиків і стендів підсвічується необхідне для дослідів обладнання. У одному кутку можна побавитися у змішування кольорів і переконатися наочно, що поєднання жовтого і синього дає – ну ви ж знаєте який, так? А поєднання червоного і синього утворює колір, який, кажуть, дуже модний у цьому сезоні.

У іншому кутку є нагода переконатися, що кут падіння дорівнює куту відбивання. Ну і просто цікаво спостерігати, як лазерний промінь відскакує від внутрішньої поверхні кристалів, шукаючи вихід назовні.

Металеві квіти не в’януть надовго

Поки очі від темряви знову звикають до світла, можна вибрати собі якогось напою у кавоматі, що встановлений у вестибюлі, посидіти на сходах-лавах читальні і відвідати туалет. Правильні двері вбиральні вибрати дуже просто – вони марковані відповідними знаками хромосом, притаманними кожній із статей. Ну ви ж пам’ятаєте з курсу біології, які у вас – ХХ чи ХY, тож не промахнетеся.

А відпочивши раджу гайнути до стенда з металевими квітами. Атракціон починається з того, що  брутальна механічна нога у вишуканій кросівці топче романтичну галявинку. Стебла гнуться, пелюстки мнуться. Вай-вай, ой-ой… Та досить перейматися. Сміливо включайте розташований біля стенду фен і направляйте на ці витончені вироби мистецтва. Ось вони захиталися від гарячого подиху, а ось підняли пониклі голівки і випрямили стебла. Метал, з якого вироблені квіти – непростий, а з пам’яттю.  Не стану відбирати хліб у інтерпретаторів музею та вчителів і називати метал та пояснювати історію його створення. Краще підемо далі, на інший бік зали і дізнаємося, як зробити головну частину нашого смартфону. Так-так, того самого, що стирчить з вашої кишені або міцно затиснутий з ранку до вечора у долоні. Головне у кожній з цих коробочок – мікросхема. І ось на цьому стенді можна побачити, як ці мікросхеми вирощують. Так, вирощують, хоча це не живий організм.

О-о-о-о, то ви знаєте, що таке кристали і як вони формуються? Чудово. Тоді ще поспостерігаємо, як найменші бавляться з піною і видобувають з пінної ванни велетенські мильні бульбашки і піднімемося на другий поверх. Хоча можна і самому здоровезну бульку відправити у політ. А заодно і задуматися над властивостями піни і можливостями, які бульбашкова структура речовини надає у матеріалознавстві. Пінопласт, наприклад, не просто ж так назвали ПІНО-ПЛАСТОМ…

Помацай печінку, вийми зуба

Іринка Голованьова стоїть хиткій платформі і вправно нахиляючись то у один, то інший бік змушує запущену під прозору поверхню платформи кульку рухатися лабіринтом у потрібному напрямку. На моє запитання, завдяки чому їй вдається так впевнено тримати рівновагу, Іринка знизує плечима. «Це вони ще не проходили, анатомія – ще аж через два роки, — посміхається мама Іринки. – Але як дійде справа до вивчення внутрішнього вуха, буде привід згадати цю екскурсію. А може й знову до музею сходимо». Мама мала нагоду прочитати пояснення на стенді. Читаючи, кивала головою – вочевидь, просто пригадувала знане раніше. При цьому встигала і приглядати за дочкою, і кидати час від часу погляди на меншого сина, який з цікавістю розбирав макет людського тіла: ось зняв кришку-шкіру з черевної порожнини, ось дістав кишківник, печінку. Мда-а-а-а. Дітей, вихованих на тріллерах, якісь там пластикові нутрощі не лякають. Здавалося, що хлопчик просто звіряється з тим, що бачив на екрані. Логічним було після цього продовжити екскурсію всередину тіла біля великого екрану, на якому у тривимірному зображенні демонструються наслідки автомобільної аварії для середньостатистичного пасажира легковика. Ще пізніше – покрутити ручку біля макету ока, змінюючи колір райдужної оболонки, вийняти пару-трійку зубів з велетенського ротяки і виміряти швидкість своєї реакції. Ну й ще з пару десятків інших експериментів проробити.

Тож якщо мрієте стати спортсменом, лікарем, рятувальником, або навчитися надавати першу медичну допомогу – точно застрягнете тут надовго. Та й ті, хто просто цікавиться своїм тілом, будовою людини, своїми можливостями  — не засумують. А ми тим часом попрямуємо далі.

З пневмогармати – вогонь!

Ба-бах!!! Хлопці – на вигляд семи-восьмикласники – по черзі смикають за мотузку. Після кожного пострілу вивішені за десять метрів прапорці тріпочуть і колихаються. Снарядом для гармати слугує… повітря. Закріплена на перилах балкону дебела труба з мембраною, що відтягується, а потім потужно виштовхує з себе повітря, гарно демонструє, що земна атмосфера хоч і прозора, але має певну щільність і масу. Знайомитись хлопці соромляться, тікають до наступних експонатів музею. А жаль. Хотілося розпитати, чи знають вони, що щойно познайомилися з принципом дії вибухової хвилі. І що краще на собі цю дію не перевіряти. Адже ударна хвиля може викликати контузію – травму, яка завдає чималої шкоди організму. Тисячі наших солдат отримали контузію, захищаючи Україну від російської агресії на Донбасі. Факт, на який, на жаль, звертається мало уваги…

Що ж, подякуємо нашим захисникам за те, що тут звучать тільки бутафорські постріли і перейдемо до іншої частини «звукової» експозиції. Побачимо, як виглядає наш голос – так-так, звук можна візуалізувати, причому різними способами. Створимо свою мелодію на «катеринці» — музичній скриньці, яку можна було програмувати задовго до винайдення комп’ютера.

А це – терменвокс, електричний музичний інструмент, винайдений ще сто років тому. Він реагує на рухи ваших рук. Спробуйте зробити кілька магічних пасів – що чуєте? Наскільки у вас розвинутий музичний слух? Чи зможете зіграти нескладну для початку мелодію?

Не дуже виходить? От і у мене так. Але не засмучуйтесь. З іншого боку проходу стоїть клапкофон – кілька трубок різної довжини, закріплених вертикально. Сміливо беріть у руки пару покладених біля трубок підошв від капців. Ляп-ляп підошвами по трубкам. Пам-пуб-пубум – відгукуються трубки. Трохи практики – і вже якийсь ритм, вже якийсь музичний рядок. А якщо добряче попрактикуватися – то навіть знамениту Оду до радості (гімн Євросоюзу) можна заграти. У мене, щоправда, не вийшло. Але ви на мене не рівняйтеся, дівчинка, яка ухопилася за капці після мене, підібрала мелодію Оди (шпаргалка висить поруч на стіні) за три хвилини. Так що – приходьте у музей. І приводьте дітей. Буде цікаво, весело, пізнавально.

Олег Листопад

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*